Опис
Шановний читачу!
Ви тримаєте в руках шістнадцятий номер часопису ” Психоаналіз”.
Відкриває цей номер стаття харківських дослідників 1.1. Кутько, Л.І. Бондаренко та П.Т. Петрюка “Історія психоаналізу в Україні”. Ця стаття вперше була опублікована в однойменній збірці, що вийшла у світ 1996 року. На нашу думку, цей матеріал є актуальним сьогодні не лише для українських психоаналітиків як погляд, що дозволяє побачити витоки власної ідентичності, але й для усього психоаналітичного співтовариства, оскільки проливає світло на забуті або маловідомі сторінки історії психоаналізу. Редакція дякує авторам за надану можливість публікації і особливо Леніні Іванівні Бондаренко за співпрацю у наданні матеріалів.
Основна частина статей цього номера присвячена матеріалам міжнародного симпозіуму “Ношо іпїеггирїш. Доля сюжету у 21 столітті”, який відбувся у Києві навесні 2011 року. Традиційно симпозіум проходив у рамках “Психоаналітичної весни” — циклу наукових, культурних та освітніх заходів, присвячених розвитку психоаналізу в Україні.
Тема симпозіуму дозволила притягнути до дискусії не лише психоаналітиків, але й представників інших галузей знання та розглянути місце сучасного суб’єкта у світі, що змінився. Психоаналітична революція ознаменувала собою переосмислення уявлень про суб’єкта. Фрейд у своїй теорії відкинув уявлення про безперервність, цілісність, постійність суб’єкта, що і визначає долю його ідентифікацій – дискретних, розірваних, часто суперечливих. Це переосмислення спричинило багато культурних змін і серйозно вплинуло на розвиток сучасного мистецтва та культури. Учасники симпозіуму розглядали феномен розірваності з різних точок зору, у фокусі уваги опинився не лише сучасний суб’єкт у психоаналітичному клінічному осмисленні та сучасні психопатології у психоаналізі, але й сучасна література, культурологія, а також середовище, у яке занурений сучасний суб’єкт, – медіапростір інтернету і телебачення.
Завершує номер стаття молодого автора Олени Барбарової “Втеча у фантазію”. Ця стаття є психоаналітичним дослідженням тексту Олександра Гріна “Червоні вітрила”. Ми дуже раді, що молоді автори продовжують вітчизняну психоаналітичну традицію дослідження літературних творів, оскільки літературні твори дозволяють нам побачити приховані тенденції психіки, що відбивають особливості часу, у який поміщений суб’єкт. 3. Фрейд вважав письменників і художників “ценными союзниками психоаналитиков”, а їх твори дуже цінними для психоаналізу – “их свидетельства стоит високо ценить, так как обьічно они знают множество вещей между небом и землей, которые еще не снились нашей учености. Даже в знаний психологии обьічного человека они далеко впереди, посколь-ку черпают при атом из источников, которьіе мьі еще не открьіли для науки”.
Світлана Уварова
