Опис
Шановний читачу!
21 номер нашого журналу присвячений позасвідомому – одному з найважливіших, ключових понять психоаналізу. За традицією журнал відкриває рубрика «Класика психоаналізу», до якої увійшли дві найвідоміші і багато разів перевидані роботи Зигмунда Фрейда: «Кілька зауважень з приводу поняття «позасвідоме»» і метапсихологічна стаття «Позасвідоме». Ці тексти вийшли друком у 1912 і 1915 роках відповідно, а також дві маловідомі і рідко зустрічаються статті – «Психопатичні персонажі на сцені» і «Зв’язок між символом і симптомом». Ці тексти могли б однаково стосуватися і заключної рубрики «Психоаналіз і творчість», оскільки стосуються питань мистецтва і теорії символізму в психоаналізі. На сьогоднішній день не відома точна дата написання роботи «Психопатичні персонажі на сцені». Її прийнято відносити до проміжку творчості засновника психоаналізу між 1904 і 1906 роками, проте опублікована вона була лише в 1942 році. Ця стаття не увійшла в жодне прижиттєве видання Фрейда, її немає також і в перевиданнях повного зібрання творів німецькою мовою. Робота «Зв’язок між символом і симптомом» вперше публікується російською мовою і відноситься до того періоду творчості Фрейда, коли були написані основні метапсихологічні його праці і, таким чином, є цінним доповненням до картини створення психоаналітичної теорії (метапсихології).
Наступні рубрики журналу містять матеріали Міжнародної літньої школи «Позасвідоме психоаналітика», яка відбулася в Києві в серпні 2017 року і була організована Українською Асоціацією Психоаналізу та Міжнародним інститутом глибинної психології за підтримки Міжнародної Федерації Психоаналізу. У рубриці «Позасвідоме як основа психоаналізу» представлені статті: «Азбука Позасвідомого» С. Уварової, «Я – це Інший» С. Льосура і «Позасвідоме. Навіщо?» Ж.-М. Шовэна. Автори розвивають ідеї Фрейда про позасвідоме стосовно психоаналітичної теорії та практики, простежуючи еволюцію цих ідей від зародження до трансформацій у сучасній клініці та перспективи застосування цього концепту в майбутньому. Позасвідоме, з давніх часів відоме людству завдяки поетам і філософам, не мало концептуальних меж, у психоаналізі, завдяки його творцеві, набуває наукового статусу і стає мостом між різними галузями знань про людину.
«Позасвідоме психоаналітика» — це рубрика, в якій автори І. П. Караванова в статті «Химера позасвідомого аналітика або як же все-таки почути суб’єкта?», Ю. В. Вільних «Позасвідоме — інтерсуб’єктивна реальність психоаналітика» та Є. В. Созановська «Позасвідоме психоаналітика. Контрперенесення» в цілому стосуються клінічних аспектів психоаналізу та поводження з позасвідомим психоаналітика. Вони розмірковують про статус позасвідомого аналітика і аналізанту, їх диспозиції в аналітичній ситуації, взаємовпливу перенесення і контрперенесення, необхідності тренінгового аналізу для професійного становлення психоаналітика, а також тих просторів, які він позначає. У статті С. А. Чигриної «Самоаналіз Зигмунда Фрейда» проводиться аналіз народження і становлення цих ідей про Позасвідоме на прикладі самоаналізу 3. Фрейда, ґрунтуючись на фрагментах його листування з Мартою Бернайс і Вільгельмом Фліссом.
Заключна рубрика журналу «Психоаналіз і творчість» містить статтю А. А. Бреусенко-Кузнєцова ««Три дівчини під вікном»: образи позасвідомого в казках О. С. Пушкіна», присвячену позасвідомим образам у казках О. С. Пушкіна, в якій зроблено акцент на домінанті феноменологічного підходу в порівнянні з казуальним і біографічним. Матеріал С. В. Алушкіна «Олександр Кожев: від діалектики Гегеля до бажання Лакана» присвячений творчості філософа Олександра Кожева1, який познайомив французьку інтелектуальну еліту з «Феноменологією духу» Гегеля, перекладів якої в 1939 році (коли Лакан відвідував його семінари) французькою мовою ще не існувало. Саме інтерпретація Кожева виявилася визначальною для цілого покоління французьких мислителів і розвитку у Франції таких напрямків, як структуралізм, екзистенціалізм і психоаналіз. Також у цьому розділі представлена стаття П. А. Мартиненка «Три способи аналізу художнього твору». Автор представляє психоаналіз як новаторський метод дослідження мистецтва, художньої творчості та культури, а його засновника як новатора, ревного дослідника і тлумача мови позасвідомого, що проявляється у творах митців. Значне місце в статті приділяється ролі позасвідомого в художній творчості. Всім відомо, що Фрейд вважав людей мистецтва «цінними союзниками» психоаналітиків, «оскільки вони знають безліч речей між небом і землею, які ще й не снилися нашій вченості» 2.
Таким чином, матеріали, представлені увазі читача в 21 номері журналу «Психоаналіз», охоплюють різні грані такого складного, і часом вислизаючого поняття, як Позасвідоме, основоположне значення якого неможливо переоцінити для психоаналітичної теорії і практики. На закінчення ще раз хочу скористатися метафорою Слов’янської Азбуки, яка використовується в моїй статті «Азбука Позасвідомого». Азбука являє собою зразок новаторського символічного запису не тільки мови (тексту), але й різних культурних, історичних і релігійних особливостей розвитку слов’янських народів. Це унікальний приклад багатовимірності, зашифрованості та багаторівневості прихованих смислів. І ці смисли можуть розкритися тільки завдяки ретельному дослідженню та залученню різних контекстів, що впливали на розвиток Азбуки. Подібно до цього ми пізнаємо позасвідоме, розшифровуючи його «послання», співвідносячи його різні грані за їх нескінченними проявами в різних соціальних, історичних, культурних і мовних контекстах. Таким чином ми стикаємося з особливим видом «пам’яті», «невідомим знанням», історією ланцюга значень, що визначають життєвий шлях кожного суб’єкта і історичний шлях народів, а також унікальний шлях розвитку психоаналізу на різних історичних етапах і в специфічних культурних, соціальних і мовних контекстах.
Світлана Уварова
___________________
1 Олександр Кожев (Кожевников Олександр Володимирович, 1902-1968) – французький філософ-неогегельянець російського походження. З 1934 по 1939 рік Лакан відвідував «Лекції з «Феноменології духу» Гегеля», які Кожев читав у Практичній школі вищих досліджень у Парижі.
2 Фрейд 3. Марення і сни в «Градиві» В. Єнсена// Фрейд. 3. Художник і фантазування. – М.: Республіка, 1995.
